BigLib.info
» » » Гідросфера: значення морів, підземних вод та джерел. Річки
Вернуться назад

Гідросфера: значення морів, підземних вод та джерел. Річки

План
1. Господарське значення морів
2. Підземні води та джерела
3. Річка та її частини. Басейни і вододіли. Поняття про річкову долину
4. Живлення і режим річок
5. Література
Господарське значення морів
Велике господарське значення морів і океанів полягає в тому, що вони є найдешевшими і зручними шляхами сполучення. Із ними пов'язані різні промисли: вилов риби, крабів, мідій, добування їстівних водоростей, полювання на морських звірів (китів, моржів, тюленів), добування перлів, коралів, бурштину та ін.
На дні океанів і морів залягає велика кількість різних корисних копалин. У межах материкових відмілин атлантичного і тихоокеанського узбереж та під дном Північного Льодовитого океану, Північного, Каспійського, Азовського та інших морів є багаті поклади нафти й горючих газів, запаси яких удвічі більші, ніж на суходолу. У багатьох місцях дно океану вкрите конкреціями заліза, мангану, міді, нікелю, кобальту та рідкісних і розсіяних елементів.
Морська вода містить у розчиненому стані багато корисних хімічних елементів, а тому в процесі опріснення їх також можуть видобувати і використовувати.
Енергію припливів, а останнім часом й океанічних течій, починають використовувати для виробництва електроенергії.
Підземні води та джерела
Важливою частиною вод суходолу є підземні води — води, які розташовані в ґрунтах і гірських породах верхньої частини земної кори (до глибини 12—15 км).
Підземні води постійно переміщуються в глибинах Землі як вертикально, так і горизонтально. Напрямок, інтенсивність руху та глибина залягання підземних вод залежать, перш за все, від водопроникності гірських порід. Гірські породи бувають водопроникні (здатні пропускати воду: пісок, галька, гравій та ін.) і водотривкі, або водонепроникні (магматичні й метаморфічні породи без тріщин, глина). На рівнинах, складених осадовими гірськими породами, шари, що мають різну водопроникність, зазвичай чергуються. Вода, що просочується вниз, затримується на водотривких породах, заповнює проміжки між частинками вищерозміщеної водопроникної породи, утворюючи водоносний шар, або водоносний горизонт. Таких горизонтів іноді може налічуватись до 10—15. За умовами залягання підземні води поділяються на ґрунтові та міжпластові.
Ґрунтові води залягають над першим від поверхні шаром водотривких порід. У верхньому ґрунтовому шарі, який перебуває під впливом чинників погоди, вода рухається лише вертикально, залежно від чергування вологих і сухих періодів: у вологий період вода просочується вниз, а в сухий — підходить до поверхні. Частина води виходить за межі шару, що перебуває під метеорологічним впливом, і рухається лише вниз до поверхні водотривких порід, утворюючи у водопроникних породах ґрунтовий водоносний горизонт.
Нижчі водоносні горизонти, що сформувалися між двома водотривкими шарами, називаються міжпластовими. Здебільшого вони бувають напірними (артезіанськими).
Підземні води повільно переміщаються у напрямку похилу водоносного шару. Там, де на
поверхню Землі виходить шар водотривких порід, над яким збираються підземні води, утворюється джерело — природний вихід підземної води на земну поверхню.
Своєрідним типом джерел є гейзери, що періодично викидають гарячу воду і водяну пару на висоту до 60 м.
В інших районах води, які підіймаються з великих глибин чи горизонтів, що прилягають близько до вулканічних осередків, виходять на поверхню у вигляді теплих або навіть гарячих джерел. Гарячі підземні води (від +20 до +100 °С) називають термальними. Вони зазвичай характеризуються високим вмістом різних солей, кислот, металів, радіоактивних елементів.
Верхні горизонти підземних вод переважно прісні (до 1 г/л) або солонуваті (1—10 г/л), а глибоких шарів — часто бувають солоними (від 10 до 35 г/л і більше). Води з вмістом солей понад 35 г/л (за іншими підходами понад 50 г/л) називають росолами.
Підземні води мають велике господарське значення, їх здавна використовують для водопостачання.
Річка та її частини. Басейни і вододіли. Поняття про річкову долину
Річками називають природні водотоки, які мають довжину понад 10 км, а коротші — струмками. Річки завдовжки до 100 км, вважають малими, до 500 км — середніми, а понад 500 км — великими.
Лінійно-витягнуте зниження, по якому тече річка, називають річковою долиною. Найнижча частина долини, тобто заглиблення, яке зайняте водою, є її руслом. Кожна річка має витік (місце, де бере початок і від якого спостерігається течія води в руслі) і гирло (місце впадання річки в іншу річку, озеро, море, океан). Витоком річки може бути джерело, озеро, болото, льодовик. У пустельних
районах через сильне випаровування і великий забір води на зрошення та інші господарські потреби річки іноді не досягають іншої водойми й утворюють сухі гирла та сухі русла (кріки та ваді), сліпі дельти.
На особливості річок значно впливає рельєф, який визначає швидкість та характер їх течій.
Рельєф також визначає напрямок течії, кількість і довжину притох, що впадають в основну річку. Головна річка з притоками утворюють річкову систему. Назва річкової системи дається за головною річкою, наприклад система Дніпра, Дунаю, Конго, Амазонки.
Територія, з якої води стікають у певну річку, називається її водозбірним басейном, або басейном річки. Усі басейни річок, що впадають в одне море чи океан, утворюють на суходолі басейн моря чи океану. Якщо річки у посушливих районах утворюють сліпі дельти або несуть свої води до безстічних озер, то їхні басейни називають басейнами внутрішнього стоку.
Лінія підвищень, що розділяє суміжні басейни річок, називається вододілом.
Для того, щоб отримати точне уявлення про характер течії річки, визначають ЇЇ падіння та похил. Падінням річки називають перевищення висоти її витоку над висотою гирла, яке виражають у метрах. Падіння на окремій ділянці — це різниця висот між двома точками, розташованими на певній відстані одна від одної.
Похилом річки називають відношення її падіння (у сантиметрах) до довжини річки (у кілометрах). Чим більшим є похил річки, тим більшу роботу вона виконує, розмиваючи і переносячи тверді частинки зруйнованих гірських порід.
Рівнину в гирлі, утворену річковими наносами, називають дельтою (через її подібність за формою до грецької букви дельта).
Увесь матеріал, який переноситься річкою, називають твердим стоком. Його виражають масою або об'ємом матеріалу, який переносить річка за певний час (наприклад, за рік або сезон). Від об'єму твердого стоку залежить каламутність води. її вимірюють у грамах речовини, яка міститься в 1 м води.
Унаслідок випадання зливових дощів можуть формуватися селеві потоки — короткочасні, з високим підняттям рівня води і великим вмістом (10—75 %) твердого матеріалу потоки, які мають велику руйнівну силу.
Процес розмивання постійними водотоками гірських порід називається річковою ерозією. У верхів'ях, де похил великий, а течія швидка, річка переважно поглиблює своє русло; у середній течії вона переносить продукти розмиву (похил тут менший); у нижній течії річка відкладає пісок і мул. Він поступово заповнює западини і вирівнює дно річки. Процес відкладання наносів називають акумуляцією, а самі відклади річкового походження — алювієм!.
Відклавши на графіку висоти дна вздовж її русла від витоку до гирла вертикально, а довжину річки горизонтально, зображають поздовжній профіль річки. За ним можна оцінити падіння та похил річки на різних ділянках, а також відносний вік та геологічну будову.
За розмірами річкові долини можуть бути дуже великі, маючи ширину до кілометра чи й десятки кілометрів., а глибину — від декількох до сотень метрів. Схили долини майже завжди ступінчасті
і можуть бути розлогими або крутими. Вузьку долину річки з крутими схилами з обох боків називають каньйоном.
Під час підвищення рівня води в річці (повені) річка переважно затоплює частину долини до першого уступу, тобто заплаву. Уступ переходить увиположену площадку — річкову терасу. Таких-терас на схилі долини може бути декілька. Саму заплаву можна вважати першою терасою.
При піднятті території, якою протікає річка, збільшується її похил, а, отже, й швидкість течії та здатність річки розмивати гірські породи. Річка починає поглиблювати своє русло. Такий самий процес (глибинна ерозія) буде відбуватися і при зниженні рівня водойми, в яку впадає водний потік, і при збільшенні водності річки через підвищення вологості клімату. Водний потік не може врізатися глибше, ніж рівень водойми, в яку він впадає, тому цей рівень називають базисом ерозії.
При опусканні території, підвищенні рівня води у водоймі, в яку впадає річка, або зменшенні її водності зростає процес акумуляції. Русло річки забивається алювієм, і вона починає підмивати берег (бічна ерозія). Утворюється закрут річки, а нижче за течією річка врізується у протилежний берег. Русло річки стає звивистим, а заплава розширюється. Закрути русла річки називають меандрами. Залишені річкою старі русла називають старицями.
Живлення і режим річок
Річки утворюються за рахунок надходження до них вод від різних джерел живлення (підземні води, дощ, талі снігові та льодовикові води). Отже, живлення річки може бути дощовим, сніговим, льодовиковим і підземним. Основну роль в існуванні та кількості річок на певній території відіграє клімат.
Більшість річок земної кулі мають мішане живлення. Так називають тип живлення, при якому
жодне джерело надходження води не становить більше як 50 %. Якщо величина одного з джерел становить від 50 до 80 %, то його називають переважаючим, якщо понад 80 %, — виключним.
Характер поведінки річки протягом року (коливання рівня води, терміни замерзання та скресання, зміни витрат води), тобто її режим, залежить від особливостей клімату. У річному режимі річки виділяють характерні періоди — повінь, паводок, межень.
Повінь — це період високого і тривалого підняття рівня води, що повторюється з року в рік в один і той самий сезон.
Паводком називають швидке і різке підняття рівня води, яке може відбуватися у різні сезони, інколи багато разів протягом року. Зумовлене це явище, як правило, випаданням зливових дощів або різкими відлигами.
Межень — це період у житті річки, який характеризується малою водністю і найнижчим рівнем води у річці.
За режимом річки земної кулі поділяють на декілька груп: найпоширенішими серед них є річки з весняною повінню, літньою повінню та річки з паводковим режимом. Перш за все, режим залежить від співвідношення джерел живлення та географічного положення їхнього водозбору.
За льодовим режимом річки поділяють на три групи: замерзаючі, з нестійким льодоставом та незамерзаючі. Для річок помірного поясу характерні три періоди утворення льодового покриву: замерзання, льодостав, скресання.
Для практичних цілей (судноплавства, зрошення полів, будівництва гідроелектростанцій, водопостачання населених пунктів) важливо знати витрату води річкою, тобто об'єм води, який протікає за певний час через її поперечний переріз. Найчастіше витрату води у річці вираховують у кубічних метрах за секунду (м3/с). Витрата води (О) дорівнює площі поперечного перерізу річки
(Р, м2), помноженому на швидкість течії (У,м/с): й-РУ(м3/с).
Витрата води у річках змінюється протягом року. Найбільшою вона буває під час повені або паводку.


ЛІТЕРАТУРА
1. Алисов Н. В. Экономическая и социальная география мира (общий обзор): Учебник/Н. В. Алисов, Б. С. Хорев,— М.: Гардарики, 2001.— 704 с.
2. Безуглий В. В. Регіональна економічна та соціальна географія світу: Посібник / В. В. Безуглий, С. В. Козинець.— К.: Видавничий центр "Академія", 2003 - 688 с.
3. Білорус О. Г. Глобальні трансформації і стратегії розвитку / О. Г. Білорус, Д. Г. Лук'яненко та ін,— К., 1998,— 416 с.
4. Географічні таблиці: Довідкові матеріали.— Тернопіль: Джура, 1998.— 230 с.
5. География: Справ, материалы. — М.: Просвещение, 1988.— 400 с.
6. Гілецький Й. P. Географія України. Соціально-економічна з основами теорії: Підручник для 9 класу,— Львів: ВНТЛ-Класика, 2002.— 192 с.
6. Гілецький Й. Р. Економічна і соціально географія: Посібник для абітурієнтів / Й. Р. Гілецький, Р. P. Сливка, М. М. Богович; За редакцією Гілецького Й. Р.— Львів: ВНТЛ-Класика, 2005.— 400 с.
7. Гладкий Ю. Н. Экономическая и социальная география мира: Проб, учеб. для 10 кл. сред, шк./Ю. Н. Гладкий, С. Б. Лавров.— М.: Просвещение, 1991.- 272 с.
8. Дубович І. Країнознавчий словник-довідник.— Львів: Видавничий дім "Панорама", 2003.— 580 с.
9. Економічна і соціальна географія світу: Навч. посібник / За ред. Кузи-ка С. П.- Львів: Світ, 2002.- 672 с.
10. Мировая экономика: Учебник — М.: Юность, 2002.— 734 с.
11. Соціально-економічна географія світу.— Тернопіль: Підручники і посібники, 1998.- 256 с.
Скачать
Рефераты по географии План 1. Господарське значення морів 2. Підземні води та джерела 3. Річка та її частини. Басейни і вододіли. Поняття про річкову долину 4. Живлення і
Оценок: 869 (средняя 5 из 5)
© 2014 - 2020 BigLib.info