BigLib.info

Вірш М. А. Некрасова «Елегія»

Н. А. Некрасов відноситься до числа тих російських поетів, які всією своєю творчістю як би вели суперечку з попередньою літературною традицією і в той же час самі створювали традицію нову, що характеризує той час, в яке вони творили. М. О. Некрасов повністю переосмислює подання про поезію, про роль поета у житті суспільства. Але для того щоб сперечатися з традицією, треба було встановити з нею зв’язок. А тому цілий ряд віршів Н. А. Некрасова носять явно полемічний характер. Таким стає і одне з кращих, на мій погляд, віршів поета – “Елегія”.

Вірш “Елегія” було написано в 1874 році і стало відповіддю Н. А. Некрасова на висловлювання на адресу поета багатьох критиків.

Один з них писав: “Те, що становило їх (Некрасова) улюблену тему – безпосереднє опис страждань народу і взагалі будинків, – вже їм вичерпано не тому, що подібна тема сама по собі коли-небудь могла бути цілком вичерпана, а тому, що поет наш став якось повторюватися, коли приймається за цю тему “. Інший критик висловив думку, що після 1861 року сама тема здається застарілою та неспроможної. Саме полемікою з такими висловами і можна, на мій погляд, пояснити початок вірша:

Нехай нам говорить мінлива мода,

Що тема стара – “страждання народу”

І що поезія забути її повинна, –

Не вірте, юнаки! не старіє вона.

Для свого вірша М. О. Некрасов обирає шестистопний ямб з парною римуванням, тобто олександрійський вірш – урочистий розмір епохи класицизму. Це відразу встановлює орієнтацію на високий рівень вірша і, крім того, зв’язок з пушкінської “селом”. Між двома віршами існують та лексичні зв’язку. Порівняємо у Н. А. Некрасова:

… На жаль! поки народи

Влачат у злиднях, покорствуя бічам,

Як худі стада за скошеним лугах … –

і в Пушкіна:

Схилившись на чужий плуг, покорствуя бічам,

Тут рабство худе ширяємо по кермо …

Це порівняння покликане зайвий раз підкреслити важливість теми і встановити зв’язок часів.

Нагальність звернення до цієї теми Н. А. Некрасов доводить тим, що вводить в “Елегію” опис життя народу і показує цілковиту неспроможність реформи. І тому вірш стає свого роду декларацією відносини Н. А. Некрасова до теми поезії і розуміння ролі поета: поет повинен мати одну мету – служіння народу – до тих пір, поки народ не буде щасливий. Некрасов стверджує громадянську поезію, поезію соціальну. Не випадковий тут і вибір жанру: елегія – це традиційний ліричний жанр, зміст якого – любовні переживання ліричного героя. Місце коханої у Н. А. Некрасова займає народ, до нього звернені думки поета. Однак ця любов залишається нерозділеного, і звідси виникає трагічність, властива звучанню вірша:

Я ліру присвятив народу своєму.

Бути може, я помру невідомий йому,

Але я йому служив – і серцем я спокійний …

У цих фразах знову виявляється зв’язок з А. С. Пушкіним, цього разу – із віршем “Ехо”:

Про всяк звук

Свій відгук у повітрі порожньому

Народиш ти раптом.

Тобі ж немає відгуків …

Такий І ти, поет!

Різниця лише в тому, що у М. О. Некрасова ця тема зв’язується безпосередньо з народом, конкретизується і сам сенс порівняння:

… Але той, про кого співаю у вечірній тиші,

Кому присвячені мрії поета, –

На жаль! не відповів він – і не дає відповіді …

“Не дають відповіді” – це явна орієнтація на ліричний відступ з фінальної частини поеми Гоголя “Мертві душі”. Не тільки народ – а й вся Русь – ось та незмінна кохана Н. А. Некрасова, якій присвячено найкращі твори поета.
Скачать
Сочинения по зарубежной литературе Н. А. Некрасов відноситься до числа тих російських поетів, які всією своєю творчістю як би вели суперечку з попередньою літературною традицією і в
Оценок: 419 (средняя 5 из 5)
© 2014 - 2020 BigLib.info