Велика бібліотека української літератури
» » Поезії - Ендре Аді

Библиотека БІЛА ПАНІ ЗАМКУ Моя душа - давнезний замок В злих чарах, в гордощах, в плющах. (Правда ж, великі в мене очі? А не блищать, а не блищать). Луна

Поезії - Ендре Аді

БІЛА ПАНІ ЗАМКУ

Моя душа - давнезний замок
В злих чарах, в гордощах, в плющах.
(Правда ж, великі в мене очі?
А не блищать, а не блищать).

Луна гуля в безлюдних залах,
А з мурів пустка витріща
Двоє великих темних вікон.
(Яка утома в тих очах!)

Там бродять привиди й тумани,
Там підземелля віє дух,
Там стогнуть лицарі закляті
I тіні шастають навкруг.

Лиш де-де, в час нічної тайни,
Вогонь сяйне в очах сумних:
По замку ходить Біла Пані
Й крізь вікна сипле злотний сміх.




В ПАРИЖІ ПОБУВАЛА ОСІНЬ

Учора вкралась осінь у Париж,
Промкнулась по бульвару Сен-Мішель.
В цей млосний день у затінку дерев
Я став їй за мішень.

Я брів до Сени, і в моїй душі
Пісні-хмизинки тліли не к добру,-
Так димно й дивно жевріли про те,
Що, мабуть, я умру.

Шепнула осінь тайну на льоту,
Бульвар стенувсь у ту невловну мить.
Шу-шу - прошелестіло, пронеслось
Між тихих верховіть.

Не встигло літо ще й страху відчуть,
Як осінь засміялась і втекла...
I знаєм тільки я та чуйний лист,
Що тут вона була.




ШУЛІЧЕ ВЕСІЛЛЯ НАД ПАДОЛИСТОМ

Рушаєм. Женемося в осінь,
Зажурені й хриплоголосі -
Двоє притомлених шулік.

Он літокради юнокрилі
Стопірять пір'я у ярінні,
Любовні сточують бої.

А ми вже вилинули з літа,
Жаліти нам, не дожаліти -
Нас осінь вронить на льоту.

Останнє нам прийшло весілля:
Зчепившись люто, конвульсійно,
Ми впадемо на падолист.




КРОВ I ЗЛОТО

Мені однаково бринить
I муки зойк, і втіхи теньк,
I крові дзюрк, і злота дзеньк.

Усе мара, усе вмира,
Єдине в світі цім добро,
Це кров і злото, злото й кров.

Усе мана, усе мина,
I чин, і честь, і спів, і лов,
На світі вічні - злото й кров.

Народи мруть і знов встають...
Блажен, у кого хоругов
Моя, хоробра: злото й кров.




ПІСЕНЬКА ПРО МЕРТВУ ДІВЧИНУ

В Афінах раз весною
На лузі рано-вранці
(Еван, евое, Весно!)
Знайшли дівчину мертву.

Немов жива, лежала,
Іще й на грудях квіти
(Еван, евое, Весно!) -
Отак умри красиво.

В ту пору нагодився
Співець один мандрівний
(Еван, евое, Весно!)
I пісеньку зложив:

Перелюбив ти, Боже,
Від мене цю красуню
(Еван, евое, Весно!) -
То й добре, що убив!




НА ВИНОГІР'Ї ЗБІГЛИХ РОКІВ

На виногір'ї збіглих років
Справляю тризну я веселу -
Із горла рине співний рокіт.

Під проливнем тугим, циновим
Чолом клонюся і клечаюсь
Павіттям сизо-пурпуровим.

Між винних лоз, уже безгронних,
Хильцем хилю з п'яного дзбана
I гордо пнуся вверх по стромах.

Аж на шпилі, немов на грані,
Спинюсь, об землю дзбаном брязну
Й гукну минулому добраніч.




НАД МЕРТВИМИ ВОДАМИ

Кружляємо над мертвоводом,
Сірі пташки, смілі й прудкі.
А в твані риби ждуть захланні,
Змієголові та гидкі,
Хоч не меткі, зате глиткі.
Нетечу ту звуть - Угорщина.

I всі ми падаєм і гинем,
Нас тягне та зловонна твань...
Шкода великої любові,
Шкода змагань, дерзань, палань,
Нас губить та бездонна хлань,
Те Мертве Озеро - Угорщина.




ДОЛЯ УГОРСЬКОГО ДРЕВА

В душі моїй голіє
Угорське древнє древо...
Цвіт сиплеться і листя.
Що ж, мабуть, так і треба.

Гай-гай, росли ми в гаї,
У лісовитім краї,
Бростились, цвітом крились,
Ніколи не молились.

Чи сонячно, чи бурно,
Ми квітували буйно:
Хай інші плодоносять,
А з нас цвітіння досить.

Язичники з прадавна,
Не вміємо молиться -
Хай сиплеться до смерті
I квіття наше, й листя.




ПРАВНУК ДЄРДЯ ДОЖІ

Я правнук Дєрдя Дожі. Той шляхтич личаковий
З народом-гречкосієм боління мав одні:
Чи не пора, панове, з народом стать до мови,
З моїми косарями? Бо йдуть грозові дні.
Що дні ідуть грозові, а коси наготові...

Ви знаєте, вельможні, що буде вам - чи ні?
Дограєтесь до ручки, ледачі білоручки,
Як Дожиних злиденців прорветься ярий гнів.
Коли народ устане, що буде, га, вельможні?
Куди тоді тікати і вам, і всім псарям
З хижацьких ваших замків,- як ми, непереможні,
Загримаєм до брам?!




ЗНАЙОМИЙ ХЛОПЧИК

До мене в гості ходить хлопчик,
Хоч і небіжчик, а утішний:
То я, колишній.

Де візьметься вночі і стане
Лагідний, кволий і мрійливий,
При узголів'ї.

В моє зістарене обличчя
Вдивляється і сльози точить
Мені ув очі.

Сто раз на ніч я прокидаюсь
I плачу ревно, сиротинськи,
Як у дитинстві.




ОСТАННІЙ УСМІХ

Гидко жив я, що аж ну,
Бридко жив я, що аж ну:
Гарний буду, як умру,
Файний буду, як умру.

Файним стане фавна вид,
Фавна вид, альравна вид:
Усміхнувся, хоч і зблід,
Усміхнуться губи-лід.

Ув очах моїх скляних,
Вирлачах моїх сумних
Щось ясне мигне на миг,
Щось майне-сяйне на мить.

Лячний усміх зимних уст,
Вдячний усміх синіх уст:
Подарунок твій відбувсь,
Поцілунок твій відчувсь!




НА ТИСІ

Прийшов з-над Гангу, мов з легенди,
З південних марев дивовижних:
У мене серце - мов дзвіночок,
У мене сила - трепет ніжний.

Колодязь, млин, шинок і вигін,
Безглуздий гук при пиятиці,
Обійми грубі, вбивці мрії,-
Що я шукаю тут, на Тисі?




Я ХОЧУ ЗБЕРЕГТИ ТЕБЕ

З ума зведе мене, жадана,
Ця справжність ласк, ця повна добрість,
Ця суть віддання і владання.

Чолом пірнувши в твоє лоно,
Відчайно, рвійно, тужно, спрагло
Молю: відмов мені, мадонно!

Жени у ніч мене, у безвість,
Мій жар згаси погорди льодом,
Глумом верни мені тверезість.

Жага - тиран, життя - катівня,
Блаженства мить стає прокльоном!
Тікаю - з надміру хотіння.

Цю плоть твою в розкішній дрожі
Волію бачити в минулім -
На спогадів духмянім ложі.

А на сторожі всіх незвідань
Краси хранительку поставлю -
Сувору й непідкупну Віддаль.

Я мрію збережу прекрасну
Про жінку, що мене кохає
I що її навіки прагну.




МИ СТОЇМО НА КРУЧІ

Ми стоїмо на кручі
Грудь в грудь і очі в очі,
Самі, удвох, тремтючи,
Без сліз, без зойків, без розмов:
Бо рух - і в прірву впадемо.

Поки устами злиті
(То скріпа з крові й плоті),
Поти й живем на світі...
Цілуй і слова не промов:
Бо звук - і в прірву впадемо.




ДУША НА ПРИПОНІ

Зарканив душу хтось мою,
Щоб не вибрикувала баско.
Даремно тяв я карбачем,
Даремно хвиськав, даремно ляскав.

Як де побачиш в нас коня,
Що піною і кров'ю порска
На прив'язі - рубай припін,
Бо то - відчайна душа угорська.




МЕШКАНЕЦЬ ГОТЕЛІВ

Старий, завзятий, нежонатий
Не тужить зроду по оселі:
Живе переїздом самотньо
В дешевих номерах готелів.
Старий, завзятий, нежонатий,
Гіркий і мудро безпотомний.

Старий, завзятий, нежонатий,
Впаду колись і вмру нагально...
Властям заявить коридорний
Чи тут, чи в Пешті, чи в Лугано:
Старий, завзятий, нежонатий,
Тридцятий номер, третій поверх.




А ЗЗАДУ ЦАР МОВЧАН

Свищу й видзвонюю зубами,
Йдучи вночі по темній хащі,
А ззаду велетень ступа:
То Цар Мовчан.
Не оглядайсь, бо ти пропащий!

Не смій замовкнути й на хвильку,
Не смій звести на Місяць очі:
Один лиш зойк, один лиш хруск -
Той Цар Мовчан
Ступне на тебе і розтопче.




Я ХОЧУ, ЩОБ МЕНЕ ЛЮБИЛИ

Ні предків славних, ні потомства,
Ні родичів, ані знайомства,-
Так і ходжу нічий,
Так і ходжу нічий.

Що я? Людина: самотужність,
Північний полюс, тайна, чужість,
Далекий блудний блиск,
Далекий блудний блиск.

Ох, як у світ мені внизатись?
Я хочу зблизька показатись,
Буть видним вочевидь,
Буть видним вочевидь.

Все звідси - й спів, і мук глибини:
Я хочу, щоб мене любили,
Бажаю стать чиїмсь,
Бажаю стать чиїмсь.




ЖЕРТВА МУДРОСТІ

Ось, Господи, чеснот моїх перелік:

Я вірую, хоча давно зневіривсь.
Покутую, хоч зроду не грішив.
Дивуюся з оманливих чудес.
Беру під сумнів істинність буття.
Свічу свічу, щоб сонцю присвітити.
Заплющую перед пітьмою очі.
Ради Христа даю лише багатим.
Приношу нишком мед до бджіл у вулик.
Корову напуваю молоком.
На кущ рожевий додаю троянд.
Вином скропляю виноградні лози.
Радію, коли ворог мій щасливий.
По тій тужу, котрої не жадаю.
I ще одне: вже скоро я помру.

Прийми, Єгово, сю од мене жертву.




П'ЯТЬ ЧИ ШІСТЬ МАДЯРІВ

Чи тут, чи там, чи п'ять, чи шість
Мадярів часом здиблються.
Зажуряться, похиляться,
І в когось древнє-молода
Сльоза мадярська виллється:
Чого?

А далі вже сльоза
Поганя сльозу:
Чого, чого, чого?
Чогокають і хлипають... Внизу.
А зверху хтось: Га-га!
Це ті, що знать того не знають,
Себе ніколи не питають:
Чого?

Сльоза в сльозу вбіга:
Чого? Чого? Чого?!
А зверху знов: Га-га!
Того! Того! Го-го!
Таке несвітське голосіння
I небо зрушило б тверде,
Де небо є і є спасіння.
А тут - та де!
А тут -
Чи там, чи тут, чи шість, чи п'ять
Мадярів раптом здибляться,
Зажуряться, похиляться...
Чого, чого? Ну, чого?





РОДИЧ СМЕРТІ

Я смерті родичем родився:
Люблю згасаюче кохання,
Люблю цілунки нелункі
На прощання.

Люблю троянди хоровиті,
Люблю жінок у тужній в'яні,
Осінні дні люблю - сумні
Й осіянні.

Люблю години дивінацій,
Перестороги інтуїцій:
Святої смерті добра вість
В них таїться.

Люблю плачущих і безсонних,
Люблю скитальців безустанних
I наморозі рівну сизь
На отавах.

Люблю утому після зречень,
Безслізний рид і тихий нетям -
Притулок хворим, мудрецям
I поетам.

Люблю знеможених, знебулих,
Усіх, що в розпач удаються,
Усю недолю світу, все
Горе людства.

Я смерті родичем родився:
Люблю згасаюче кохання,
Люблю цілунки нелункі
На прощання.




МЕНІ СУДИЛОСЬ

Центнери мрій в собі ношу я,
Свічусь марою попід зір'ю,
У вир сучасності вдивляюсь,
Дивлюсь, молюсь - і важу, й мірю.

Тяжкі в нас час, і сни, і мрії...
Як спотикнусь, то ввесь тремчу я,
I все мені тоді здається,
Що смак життя у роті чую.

Я смак життя у роті чую,
А ген далеко, по низов'ю,
Дзюрчать-бурчать малі потоки,
Закрашені моєю кров'ю.

I десь я вже в високій висі,
I ніби доступивсь твердого.
Мій п'єдестал - граніт чи бронза:
Стою на голові у Бога.

Стою і жду, зорю тривожно,
Бо вже майбутності не вірю,
I з мене ринуть муки-болі,
Як буйна повінь по підгір'ю.

Стою на голові у Бога,
То можу стерпіти нестерпне
I винести казан цей клятий,
Моє лихе і добре серце.

Вся снасть моя - чуже знаряддя,
Диявольський фургон поштовий:
Приймай вантаж - жахи епохи,
У дальший свій перекантовуй!




ЛЮДИНА У НЕЛЮДСЬКОСТІ

Серце прикладами змолочено,
Очі жахами обезвічено,
У горлі джин німий гніздиться,
У мозок преться божевілля.

I все ж - вставай, моя ти сило,
З землі рвонися одчайдушно,
Чи вже там світ, чи тьма кромішна,
Дарма, вставай, як повставала
Не раз було у давні давна.

Угорцю гордому не вділять
Всі сто раїв і триста пекол
Кращої долі, аніж бути
Людиною в нелюдськості,
Мадяром в гнаному мадярстві,
Воскреслим - і затято мертвим.

Шляхами, битими страхами,
Верхами, що мене манили,
Я сновидав серед кошмарів:
Яка біда на нас упала,
Який буває Бог безсилий!

Тепер той мрець повинен жити,
Той мученик і страстотерпець
З душею, що ледь-не-ледь мріє.
Скарби, що вороги нам крадуть,
Він в серці враженім складає
I виглядає кращих днів.

Я всі жалоби розумію,
За все Прийдешнє потерпаю
(Хоч то воскреслому й не личить),
За рід, що йде врозбрід, мордуюсь.

Душа ятритъся, кровоточитъ,
Одно мені, одно на думці:

Серце прикладами змолочено,
Очі жахами обезвічено,
У горлі джин німий гніздиться,
У мозок преться божевілля...
А я живу й кричу за інших:
Людина я в нелюдськості!




НА РЕШЕТІ ЧАСУ

З гігантським решетом в руках
Час пильно й весело працює:
Бере світи і безнастанно
Їх віє, точить, решетує -
Хай журяться собі одсійки!

Послідків Час не полюбля,
Відсіює все плюскле й морхле,
Чи нації, чи індивіди:
Заміркувате? Що ж, хай дохне.
Менш вартне? Значить, жить не варте.

Так возгрими ж, пророче слово!
Той прахом піде, хто заскнів,
Хто вже не годен засівати
Ріллю задля майбутніх жнив!
Дряхлі людці... Ідейки трухлі?

О ви, засохлі і пожухлі
(Пророчий голос так луна),-
Владика-Час пребуде вічно,
Погибнуть косні племена,
І Лоти праведнії з ними.

З тобою долю я ділю,
Мій недотворений народе!
Це решето не зна жалю:
По праву ми йдемо в відходи,
Те маємо, що заробили.


ШЛЮ СЕРЦЕ ВАМ

Шлю серце вам - ковчег завіту,
Й привіту бойові слова,
Мої мільйони грозовиті!
Хоч звіте братом, хоч не звіте,
А я ваш, брати, я ваш!

Цей наш союз - не гріх, не цнота,
Ані клеймо, ані клейнод,
Не випадок і не сваволя:
Це спільна, нероздільна доля -
Раб-поет і раб-народ.

В нас сили - тільки б пробудиться,
В нас зерна - тільки б на посів...
Країна криється в нас гарна,
Як в темній дебрі дика сарна
Від гавкучих гончих псів.

Як не признаєте за брата,
Мені на серце й на чоло
Рясніші й глибші ляжуть зморшки,
Та не постаріюсь ні трошки,
Юдам пагубним на зло.

Не прагну мученицьких лаврів,
А тільки, з долею в ладу,
Я покладу, покласти мушу
За вас революційну душу,
Цей зневажений мій дух.

Я ваш, я ваш. Мені байдуже,
Чи я потрібен вам, чи ні -
Одне в нас серце незатьменне!
Хоч сонце й вас часом від мене
Хмари застують брудні.




ЗАВОРОЖЕНИЙ ПАЛАЦ ЦІЛУНКІВ

Десь за Життям, а перед Смертю
Лиш для мужчин, для мамелюків,-
В смерку, в імлі дрімає-мріє
Палац Цілунків.

В палаці тисяча альковів,
Тисяча краль жагучих, голих,
Жагучих, звучих, білих, голих,-
Аж серце в грудях б'є, гвалтує,
Мов дзвін на сполох.

Ти за дверима хилиш двері,
За вродою минаєш вроду,
Ліжниці, аромати, вроду -
Тисяча краль, цілунків джунглі
Й тисяча Зроду.

Ти там блукатимеш довіку,
Нелюблений і самотинний,
Морозоцвітно-самотинний, -
Твій русий чуб Велика Осінь
Вбере у іній.




ЧОРНИЙ РОЯЛЬ

Ридає, рже, реве і рика...
Хто ще тверезий, геть відчаль!
То чорний, чорний то рояль.
Б'є в клавіші сліпий музика;
То спів життя, то туга дика,
То чорний, чорний то рояль.

Шум в голові, в очах імлиться...
Як тих бажань полеглих жаль!
То чорний, чорний то рояль...
Під рвучі ритми з мого серця
Скажена кров все ллється, ллється.
То чорний, чорний то рояль.




ЛИХОРАД

Ще ледь на вірш благословлялось,
Примчав до мене Лихорад,
Весь в пурпурі, верхом, зі Сходу
I з ходу - сів, загув, заграв,
На двох налив: "Ну, вип'єм, брат!"

П'ємо - гультяй гуде над вухо,
П'ємо - а я собі мовчу.
Червоні множаться світанки,
Шугають, б'ються у шибки,
Вина напившись досхочу.

Втрачений рай святого Сходу,
Ганьба сьогоднішнього дня
I млою здоблене майбутнє
Танцюють на хмільнім столі,
А за столом іде борня.

Я у благенькій піджачині,
На Лихорадові багрець.
Розп'яття, померки, дві свічки,
Вина роз'юшений прибій,
Відчай, двобій, нещадний герць.

Ще в оні дні у Вавілоні
Звела недоля нас обох.
Цей бахур Бахус, цей мій пращур
З того часу для мене все -
Кумпан, і пан, і цар, і Бог.

Цей Феб-ефеб з лицем сатира
Не поспіша - ти, коню, жди!
Тож бал гуде, двобій яриться,
I по кривавому столу
Бокал снує туди-сюди.

"Мій пане Боже, пане брате,
Я вже готов - ні гей, ні стей...
Занадто вже добра зазнав я -
Жадань, кохань, ночей, гріхів...
Доволі, батьку, тих страстей!"

Даю йому розбиту лютню,
Розбите серце. Він: "Га-га!"
А за вікном корчми святої
Співочим сном, п'яним чолом
Життя нестримно пробіга.

"Боже, іди борись деінде,
Мені в тім радощів нема.
Від хмелю й слави серцю нудно.
Рвучись до неосяжних мрій,
Я львині кігті обламав.

Боже, земля в мене злидарська,
Мадярська; я кругом злидар.
До чого всі ці узливання,
Ці жертви крові і вина?
Чого хто варт, як він мадяр?

Боже, хто я? Набитий дурень,
Бурлак, нетяга із нетяг.
Не маю грошей, ані віри,
Всю силу висилив, хоч гинь,-
Яке пуття з мого пиття?

Є в мене мати, хай святиться,
Є Леда - честь їй і хвала! -
Є кілька марив блискотливих,
Є пара ближніх... Та в душі
Дрягва бездонна вже лягла.

Було б ще, може, кілька віршів,
Що хоч би й генію під стать,
Кілька нових пісень розкішних...
Та краще в цім аду-чаду
Під стіл упасти і не встать.

Пусти слугу твого, о Боже,
Все, що я мав, уже ф'ю-ф'ю...
Одно мені лишилось - амба.
I не частуй, і не чаруй,
Даруй, старий, я більш не п'ю.

До горла тиснеться огида,
Зв'ялив мене цей наш союз.
Тобі я кланяюсь востаннє,
I ось - бокал додолу брязь...
Здаюся, Господи, здаюсь!"

Встав Лихорад і засміявся,
Мене ударив по плечу,
Сів на баского буцефала
Чаклун, шаман, відьмач і жрець:
"Тепер на Захід полечу".

Та й шугонув на нові грища,
Поганський гудучи псалом,
А я з розп'яттям і склянками,
Осклілий, млілий і радий,
Лежу мертвецьки під столом.




КОНІ СМЕРТІ

По біломісячнім шляху,
Як гонить місяць-хмаропас
Свої ватаги в вишині,-
Нековані, до нас, до нас
Чвалують коні смертяні.

Безгучні вбивчі скакуни
I тіні-вершники на них,
Примарні вершники німі.
Забачивши грізний той біг,
I місяць криється у тьмі.

Хто зна, куди вони й відкіль?
Весь світ застиг у сні тяжкім.
I враз вривається галоп...
I завжди є в них вільний кінь,
I завжди вільне є сідло.

I перед ким спинились, той
Впадає, зблідши, на коня -
Який там може бути герць?
I далі коні поганя
По новобранців пані Смерть.
Хотите создать по-настоящему уникальный и прибыльный интернет-магазин, который будет привлекать клиентов?
Создание интернет-магазина поможет вам стремительно развивать свой бизнес, увеличить количество продаж, а самое главное, получать высокую прибыль!
© 2014 - 2017 BigLib.info — это сокращение от Big Library (большая библиотека).
Целью создания этого сайта было сделать литературу доступной для всех, кто желает ее читать.
Использование любых материалов сайта без согласования с администрацией запрещено.
Обратная связь