Велика бібліотека української літератури
» » » Образ Івана Флягіна у повісті М. С. Лєскова «Зачарований мандрівник»

Сочинения по русскому языку Повість Лєскова «Зачарований мандрівник» була написана у другій половині XIX століття. У центрі цього добутку – життя звичайного російського мужика

Образ Івана Флягіна у повісті М. С. Лєскова «Зачарований мандрівник»

Повість Лєскова «Зачарований мандрівник» була написана у другій половині XIX століття. У центрі цього добутку – життя звичайного російського мужика Івана Север’яновича Флягіна. Цей образ увібрав в себе усі риси народного характеру російської людини. Лєсков відзначає зовнішню подібність Івана Север’яновича з легендарним героєм билин Іллею Муромцем. «Це була людина величезного росту, зі смаглявим відкритим обличчям і густим хвилястим волоссям свинцевих кольорів: так дивно відливала його просідь. Він був одягнений у послушнічий підрясник із широким монастирським ремінним поясом і у високий чорний сукняний ковпак…

Цьому новому нашому супутнику по виду можна було дати з невеликим років за п’ятдесят, але він був у повному розумінні слова богатир, що нагадує дідуся Іллю Муромця», – пише Лєсков. З подальшого оповідання нам стає відомо життя цієї людини. Він народився «у кріпосному званні» і походив із двірських людей графа К. з Орловської губернії. Будучи у своєї матері «молитовним сином», Іван був із самого народження призначений для служіння Богу. Але доля жорстоко обійшлася із цією людиною. Він всупереч своїй волі робить такі вчинки, які неможливо виправдати: вбивство безневинного ченця, жінки, що кохав. По суті справи він не був винний у своїх злочинах. Здається, що цю людину переслідує зла доля. Недарма Іванові Флягіну пророчив вмираючий старець: «А от… тобі знамення, що будеш ти багато разів гинути і жодного разу не загинеш, поки прийде твоя теперішня погибель, і ти тоді згадаєш матері обіцянку за тебе і підеш у ченці». Причиною багатьох вчинків Флягіна була величезна природна сила, що «так живчиком і переливається» по його жилах. І ця невгамовна енергія штовхає його на самі безрозсудні вчинки. Ченця, що заснув на возі із сіном, він погубив випадково, в азарті швидкої їзди. І хоча у молодості Івана не занадто обтяжує цей гріх, з роками він починає почувати, що коли-небудь йому доведеться його надолужити. Але ми бачимо, що богатирська міць, спритність і швидкість героя – це не завжди руйнуюча сила. Коли ще зовсім хлопчиком Іван їде із графом і графинею у Воронеж, їхній візок ледве не зривається в прірву. Він зупиняє коней, рятує своїх хазяїв, хоча сам ледве не гине, падаючи з обриву. Іван демонструє своє молодецтво, коли вступає у двобій з татарином. Знову ж через безрозсудне молодецтво він попадає у полон до татар. Ми бачимо, як у полоні він починає відчувати тугу за батьківщиною. Він говорить: «…додому хочеться… туга зробилася, особливо по вечорах, або навіть коли серед дня стоїть погода гарна, спека, у стану тихо, уся татарва від спеці попадає так по наметах спить, а я підніму у свого намету полог і дивлюся на степ…

Дивишся сам не знаєш куди, і раптом перед тобою звідкіль не візьметься, позначається монастир або храм, і згадаєш хрещену землю і заплачеш». І хоча прожив він у татар десять років (і вони до нього ставилися шанобливо), однаково його тягнуло на батьківщину. Тому герой тікає з полону, як тільки у нього з’являється така можливість. Коли пізніше Іван іде у чернецтво, його на кару надовго саджають у льох. Але там йому однаково краще, ніж у степу: «Ну як можна порівнювати? тут і церковний дзенькіт чутно, і товариші відвідували». Віра для російської людини завжди мала велике значення. Тому Іван Флягін так мучиться серед чужинців у полоні. Серед ночі він «виповзав потихеньку… і починав молитися». «Так молишся, – говорить Іван, – що навіть сніг іноді під колінами протане і де сльози падали – ранком травичку побачиш». Цей герой багато випробував на своєму віку. Широка душа цієї людини, його вміння бачити прекрасне розкривається при його зустрічі із Грушею. Він зумів зрозуміти неї, виявити самовіддану любов і відданість. Іван дуже сильно переживав загибель Груші, яка не змогла винести зради коханця – князя. Після загибелі циганки Іван бреде невідомо куди, занурений у думах. На шляху він зустрічає старого з бабою. І йде замість їхнього сина на п’ятнадцять років воювати на Кавказ. За військовий подвиг його представляють до нагороди, роблять офіцером. Але Іван однаково не задоволений собою.

Йому не дає спокою голос совісті. Він стає одержимим ідеєю самопожертви, йому «за народ дуже померти хочеться». Наприкінці повести Іван виправданий, очищений від гріхів. Він став ченцем, ченцем, як і пророкував вмираючий старець, і знайшов заспокоєння у монастирі. На прикладі «зачарованого богатиря» Івана Флягіна Лєсков відкриває читачеві риси російського національного характеру. Цей герой далеко не ідеальний. Він суперечливий: і добрий, і твердий, і простий, і хитрий, глибокий і легковажний, поетичний і грубий. Він робить безрозсудні вчинки, але і приносить людям добро. По моєму, у цьому образі дуже добре показана широта російської натури, її, якщо можна так виразитися, безмежність.
Хотите создать по-настоящему уникальный и прибыльный интернет-магазин, который будет привлекать клиентов?
Создание интернет-магазина поможет вам стремительно развивать свой бизнес, увеличить количество продаж, а самое главное, получать высокую прибыль!
Рейтинг@Mail.ru Яндекс.Метрика
© 2014 - 2017 BigLib.info — это сокращение от Big Library (большая библиотека).
Целью создания этого сайта было сделать литературу доступной для всех, кто желает ее читать.
Использование любых материалов сайта без согласования с администрацией запрещено.
Обратная связь